###Роман ПОКОРА: «Гадаю, що не підведу керівництво Геліосу» ###

Після деякої перерви на Батьківщину повернувся працювати знаний фахівець Роман Покора. Нині Роман Михайлович розпочав нову віху в професійній біографії, став на тренерський місток харківського «Геліосу». Хоча перший матч з новим наставником переможним не став, але все ж на якісні зміни у грі харків'ян варто очікувати вже найближчим часом.

—Романе Михайловичу, у вас вагомий послужний список, ви працювали з багатьма колективами, а чи був у вашій тренерській кар'єрі випадок, щоб упродовж двох тижнів ви, як тренер різних команд, двічі грали проти одного й того ж суперника (Мається на увазі ужгородське «Закарпаття» — Прим.авт)?
—Ні, такого не було. Це збіг обставин. Мабуть, так мало статися.

—Чим поясните свій швидкий перехід з бурштинського «Енергетика» до харківського «Геліосу»?
—Узагалі-то ніколи не бігав з команди в команду, три роки провів в «Олександрії», чотири — в Азербайджані. Склалися такі обставини: приїхав з Азербайджану, мені запропонували роботу в Бурштині, я погодився. Намагався тут створити команду. Дещо з задуманого втілити вдалося, а згодом надійшла пропозиція від «Геліосу» — команди, яка має високі амбіційні плани. Тож вирішив спробувати себе тут. А про роботу в Бурштині можу сказати лише хороші слова. Тут грають хлопці-«західняки» з духом. Бажання грати у них велике. У гравців палають очі. Однак у команді — маса фінансових проблем. Після переможних матчів намагався компенсувати нестачу фінансів тривалими триденними вихідними, щоб хлопці, які мешкають у ближніх містах та селах, допомогли рідним по господарству.

—Ви мали нагоду працювати в Молдові, Польщі, Азербайджані й у себе на Батьківщині. Що скажете про рівень суддівства в Україні?
—Непоганий у нас рівень арбітражу, але завжди є моменти, які не піддаються логічному поясненню. До прикладу: в матчі з ужгородцями був епізод з призначенням пенальті, коли арбітр, який був значно ближче до моменту, не вгледів порушення, а асистент, який перебував аж за 40 метрів, — помітив порушення. Узагалі, нині пішла незбагненна тенденція з фіксуванням і скасуванням взяття воріт саме асистентами арбітрів. Мабуть, треба дати їм по свистку, й тоді все буде гаразд...

—Ще в Бурштині ви говорили, що в першій лізі вболіваєте за три команди — ФК «Львів», «Олександрію» та «Закарпаття»...
—У мене жінка родом з Мукачевого, тому й переживаю за закарпатську команду. Хотілося, щоб західний регіон на найвищому рівні репрезентував значно більше команд, ніж є нині. А в «Олександрії» працював тривалий час. Думаю, що ця команда заслуговує виступати у прем'єр-лізі.

—Кого з гравців виділили б у власній команді після першої вашої офіційної гри?
—Лише за день до матчу прийняв команду, тож когось виокремлювати не буду. Загалом команда — динамічна, а ось ігрова дисципліна в ній не на тому рівні, якого б хотілося.

—Яке завдання ставить перед вами керівництво «Геліосу»?
—Створити боєздатний колектив! Порівнюю нинішній «Геліос» із «Олександрією» (тодішня «Поліграфтехніка») 2000 року. Тоді команда багато забивала, та ще більше пропускала — забила 57, а пропустила на десяток більше. Це свідчить про неякісну гру команди в обороні.

—Цікаво почути вашу оцінку виступів наших команд у єврокубках, зокрема в останньому турі Ліги Європи?
—Готувався до гри і дивився поєдинки мимохіть. «Карпати» грою не розчарували, а ось «Динамо» перекреслило сподівання, та й «Металіст» міг зіграти значно краще. Але це — Європа, можна вдома поступитися, а на виїзді виграти.

—Яке життєве кредо Покори?
—Завжди бути самим собою. Інколи не можу стримати емоцій, коли бачу підлість, але такий вже я є. Інколи, можливо, був й неправий, але робота тренера — це також сильні емоції, буває важко тримати себе в руках. Та все ж завжди готовий вибачитися за подібні дії. До прикладу: працював у Азербайджані чотири роки, коли інші знані тренери витримували тут лише кілька місяців. У своїй роботі завжди намагався знаходити компроміси, працював чесно, ніколи не розумів поняття — здати чи не здати гру.

—Які побажання в тренера «Геліоса»?
—У мене бажання неймовірні. Ще коли прийшов в «Олександрію», сказав президенту клубу: в нас буде команда вищої ліги! І зробив це. Коли прийшов в азербайджанський «Симург», то говорив, що ця команда гратиме в єврокубках — так невдовзі й сталося. Тепер я в Харкові. Це місто для мене не нове місце, ще в складі «Металіста», в якому грав три роки, були великі досягнення — вийшли з другої у першу всесоюзну лігу. Здобутки будуть і тепер, тому на даному етапі створюватиму хорошу команду. А не за горами й мета — вихід до прем'єр-ліги. Хоча в нас молодий клуб, якому має виповнитися вісім років, та маємо стабільне фінансування, є можливість проводити належну підготовку, а це — головні чинники, на основі яких можна ставити певні завдання. Гадаю, що не підведу керівництво «Геліосу» і виправдаю довіру.

—Який Покора поза футболом, наприклад, у сімейному колі?
—Такий же, як і в футболі. У мене двоє дорослих синів, багато внуків. Молодший з синів працював арбітром. Мабуть, уже завершив свою кар'єру. Другий — бізнесмен.

—Чим полюбляєте займатися у вільний від футболу час?
—Мав дозвілля аж цілих два місяці, за цей час займався пошуком місця роботи. Скажу відверто: без тренерської роботи довго бути не можу. Якщо б не пішов працювати в «Енергетик», то працював би в якомусь колективі фізкультури. Тренер не може сидіти без праці, бо тоді буде деградувати, губляться талант, відчуття, фах.

—Прогноз — справа невдячна, але все ж хочеться знати, які з команд боротимуться за путівку до прем'єр-ліги?
—«Олександрія» — кандидат №1 на підвищення у класі, а потім — решта. Хто з них посяде друге місце — покаже час. ФК «Львів» уже впродовж останніх років мріє грати у прем'єр-лізі. «Закарпаття» постійно курсує між першою та прем'єр-лігами. Той же «Чорноморець», у якого за спиною потужне місто.

Роман СЕНИШИН, газета «Український футбол»